Про коріння російського фашизму

Зараз війна, жорстока, жахлива. Всі наші помисли, що б ми не робили, повертаються до цієї трагічної сторінки в нашій історії.

Я, як напевно і всі потенційні читачі, задаю собі запитання: як це таке могло статися? Як могла Росія напасти на Україну після довгих років життя в одній країні, а наші народи називалися братніми і т. д.?

Виявляється, що теперішня війна  це навіть не геополітичне питання, а питання екзистенційне. Росія поставила за мету знищити не тільки українську державу але й нас, українців.

В російському суспільстві взяла верх і утвердилася ідеологія рашизму, тобто російського фашизму. Звідки ж взялася ця страшна ідеологія в країні, яка гордиться тим, що перемогла Гітлера і фашистський  3-й рейх?

Виявляється, що філософська традиція, на якій базується рашизм, має свою історію, якій уже не менше 100 років. Почала вона формуватись задовго до Другої світової війни. Одним із її фундаторів був Іван Ільїн. Інтерес до його філософської спадщини почав відроджуватись у 80-х роках минулого століття, а в 2000 році було видано 28-томне видання його праць. Протягом останніх 20 років його активно пропагували в Росії, в результаті  із вкрай неоднозначної історичної фігури Ільїн перетворився, як його характеризують росіяни, в істинно російського філософа, правильного державника і справжнього російського патріота. При цьому  свідомо замовчувалось, що реальний Ільїн – був палким  прихильником фашистської ідеології, він не відмовився від своїх симпатій навіть після закінчення 2-ї світової війни. Хто ж такий цей Ільїн?

Його батько – російський дворянин, якого хрестив сам цар Олександр ІІ. Мати – німкеня, лютеранка, яка прийняла православ’я. Тобто філософський коктейль із російського монархізму, російського православ’я і  німецького духу був закладений, в якійсь мірі, від народження. Стараннями матері він досконало знав німецьку мову, добре орієнтувався в класичній німецькій філософії, а любимим філософом був Гегель. Із назв ранніх його праць можна зрозуміти напрям його мислення: «Шлях духовного оновлення», «Про спротив злу силою». Вже в цих ранніх творах він твердить, що в інтересах людини і суспільства необхідно «прибегать к принуждению и насилию». Якщо заклики до морального самовдосконалення не дають результатів, то треба звертатись до використання сили і навіть насильства. Причому боротися треба не тільки із зовнішнім злом, але і зі злом, яке пустило корені в душу конкретної людини. Відмова від такої боротьби означає прийняття зла. Абсолютним злом для нього після 1917 року став більшовизм і комунізм. Таким чином будь-яка сила, яка має намір їх знищити інтерпретується як благо. Відповідно він дає позитивні оцінки режимам Гітлера і Мусоліні.

Будучи одним із головних ідеологів білого руху серед емігрантів із Росії він різними шляхами зближав білу ідею із фашизмом. В роботі «О русском фашизме» він  поєднав дух німецького націонал – соціалізму та італійського фашизму із духом російського білого руху. Як не парадоксально, але антихристиянський фашизм у Ільіна став виразником духу російського православ’я, справжнім змістом російської історії. Він вважав, що фашизм не містить нової ідеї, це тільки нова спроба реалізувати російську національну ідею в європейських умовах.

Справжня російська національна ідея повинна прививати росіянам особливу духовність, здатність любити Бога  і вірити в царя чи вождя. Інші люди просто відбраковуються і визнаються унтерменшинами та займають найнижчий ранг в суспільстві. Від правильних росіян вимагається відключити раціональне і критичне мислення, тільки « беззаветно любить и верить».

Історію Росії він бачить як неперервний процес оборони і боротьби. Він розвиває ідею про специфічне «бремя руского человека», стверджуючи, що вищі сили, вибрали росіян щоб вони дали сотням народів, які населяють імперію «жизнь, дихание и великую родину». Очевидно вважалось, що без росіян нічого із приведеного ці народи не достойні.

Скажи мені хто твій любимий філософ і я скажу хто ти. Вперше про своє особливе відношення до Ільїна Володимир Путін заявив в розмові із митрополитом Тихоновим, який вважається духівником президента Росії. Він настільки проникся Ільїним і його вченням, що в 2000 році організував перенесення праху Ільїна із Швейцарії в Росію. А помер Ільїн в 1954 році. Прах його Путін наказав похоронити на території Донського монастиря в Москві. В 1982 році ще Брежнєв  передав цей монастир Московський Патріархії, там знаходиться і резиденція Патріарха. Це єдиний у світі монастир де біля входу стоїть військова техніка: танк, гармата і БТРи –  як символ союзу російського православ’я і російського мілітаризму. Путін не тільки розпорядився перепоховати Прах Ільїна на територію Донського монастиря але й зробив це власним коштом, що підкреслює особливе ставлення Путіна до Ільїна.

З того часу Путін постійно звертається до його ідейної спадщини. Спічрайтери Путіна постійно вишукують в текстах Ільїна все, що лягає в ідейну основу рашизму. Точно так як гітлерівці робили із спадком Ніцше. Із середини 2000 ідеї Ільїна, освячені авторитетом Путіна, почали тріумфальний хід по умах і текстах російських еліт. Ці ідеї прописані в шкільних та університетських програмах, а робота «Что сулит миру расчленение России» стала обов’язковою для прочитання всіма вищими чиновниками. Слідом за Путіним Ільїна цитують Медведєв, Лавров, Кирило, Сурков, Володін, лідери КПРФ і Єдиної Росії і навіть Нікіта Міхалков. Багато для популяризації філософії Ільїна зробив Олександр Дугін. Можна сказати, що значна частина російської правлячої, культурної Росії та інтелектуальної еліти хвора Ільїним.

По числу цитат в промовах Путіна із Іваном Ільїним може змагатися тільки Олександр Солженіцин. Причому в Солженіцена ідеологів Кремля цікавить не вклад його в боротьбу за гідність людини перед тоталітарною системою. Їх приваблюють не «Архіпелаг ГУЛАГ» або «В круге первом», а виключно «націоналізм з людським обличчям» пізнього Солженіцина. Після розпаду СРСР Солженіцин повернувся в Росію і задумався над тим як повернути країні, що перебувала в розрусі, історичну велич, але не по рецепту комуністичних ідей. Його в першу чергу хвилювала проблема історичних кордонів Росії. Звідси його ідеї про «роздутий Казахстан», про те що українці і білоруси – це одна російська нація, землі яких треба воз’єднати з Росією. Як бачимо, ніхто в компанію Путіна та Іьїна випадково не потрапляє.

Після того як була винайдена і випробувана атомна бомба багато було сказано про моральний вимір кожного наукового відкриття. На прикладі путінської Росії можемо бачити, що деякі філософські ідеї можуть бути не менш смертоносні ніж ядерна зброя.